УСТЯ — РІЧКА МОГО ДИТИНСТВА

Вже береги — немов з плеча чужого.

Міліє річка, мулом зароста.

Нема під небом вічного нічого —

Така сумна ця істина проста.

Початку суть: з джерелечка малого

В велику виросла вона ріку.

Всього було — і доброго, й лихого

На її, річки, довгому віку...

Невелика річка зі спокійною течією під назвою Устя, Устенька... Притока гордої Горині.. .

Її історія тісно пов'язана з історією нашого міста, його життям. Якби річка вміла говорити, то розповіла б багато чого цікавого. Отож, запрошуємо вас до незвичайної подорожі у часі на човні, що пливе по річці нашого дитинства.

Дермань... Село, овіяне пречудовими переказами та легендами. Десь там, серед яруг і садів, бере свій початок Устя. Поруч — криниця з джерельною чистою водою – Батиївка. У назві криниці — відгомін давніх часів, коли народ постав проти непрошених гостей. По-різному називають річку в Дермані — Дерманка, Устье, Оствиця. Звідки ж така незвична назва? «Устье» – означає гирло, тобто місце, де річка впадає в іншу річку. А ще це вузька протока (ост-), що з’єднує річки. Досить глянути на карту, щоб переконатися в тому, що назва Устя означає кінець річки, бо за декілька кілометрів від Рівного, за Оржевом, вона впадає в Горинь. Саме до Рівного несе свої води Устя. Яким же вона побачила його вперше?

Колись тут росли крислаті дуби, високі сосни. Усе зелене розмаїття зупинилося тут, ніби задивившись на широку рівнину прирічкових луків. З-за буйного різнотрав’я виблискувало проти сонця срібло нашої річки. Таким побачив це місце мій предок, котрий уперше оселився тут. І навряд чи міг він уявити, що з'явиться на цьому місці велелюдне поселення.

Археологічні знахідки підтверджують, що саме в цій частині з'явилося перше поселення. У 1962 році доктор історичних наук І. Свєшніков розкопав на території Рівного ( поблизу нинішнього гідропарку) давнє селище. Ще одне таке поселення знаходилося трохи вище – в районі Басового Кута. Це Басівкутське городище. Тут у Х— XІІ століттях на невеликій ландшафтній терасі поблизу Усті було закладено давньоруську фортецю. Одна з легенд розповідає, що після Різдвяних свят 1240 року з'явилися непрохані гості — татари. Наші земляки, вправні ратоборці, влучно стріляли з лука, добре орудували мечем та сокирою. Вони ще ніколи не відступали перед ворогом, не знали, що таке полон. Бій розгорнувся на березі річки. Ратоборці прорубали декілька ополонок на річці, цебрами носили воду і поливали крутосхили валів. Татари не сподівалися відчайдушного опору. Два дні йшов жорстокий бій. Улоговина річки вкрилася трупами. Тринадцять разів нападав і відкочувався ворог. Ніхто з захисників не скорився! Ось чому так часто на Басовому Куті в землі знаходять залізні наконечники стріл та інші сліди кривавої битви.

Спливали роки, віки - жорстокі, руйнівні. Проте місто, яке постало на рівній місцевості і було назване за те Рівним, жило, будувалося. Про нього вже згадують історичні документи. У 1434 році мальовничі рівненські луки та діброви, річкові заплави та стави, неповторні ландшафти сподобалися Марії Несвицькій — господарці міста. В п'ятнадцятому столітті наше місто стало перетворюватися на очах. Своєю формою воно нагадувало трикутник. Своєрідність розташування підкреслювалася тим, що течія Усті розділялася на два рукави. Водна перешкода була зручною для оборони від ворогів. Перший замок закладався Марією Несвицькою на острові Замковому, був зусібіч оточений водою. Обсипаний земляними валами. Міські вулиці розходилися у три боки: у Рівне можна було в’їхати з київського боку, з острозької дороги чи дубенського шляху. Цей факт відзначений у гербі міста – брама, відкрита для в’їзду з трьох боків. А ще в той час існувало передмістя Зарів'я. Є версія, яка вказує, що поселення оточували міцні оборонні рови, заповнені водою, якої було вдосталь. Устя в цьому місті мала багато заплав та болотистих місць. Це надавало переваги в обороні міста. Так річка послужилася землякам. Тому вперше була згадана в документі, що датується 1583 роком.

Марія Несвицька – Рівненська, будучи жінкою мужньою і мудрою, уміла дбати про блага своїх земляків-краян. Завдяки їй місто мало Магдебурзьке право, свою резиденцію – палац, почало розширюватися. Промайне ще три століття, і на тому місці, де знаходився дерев'яний замок Несвицької, постане найвизначніша споруда міста – палацовий комплекс.

Місце за часів князя Станіслава Любомирського (друга половина вісімнадцятого століття) отримало назву – Рівненська Венеція. На цьому факті слід детальніше зупинитися.

Певно, Устя пам’ятає, як поруч з нею, навколо палацу, був розбитий розкішний парк, прокладені алеї, прикрашені класичними скульптурами. Парадний в'їзд до палацового комплексу – ажурна мурована брама, поруч з якою два бастіони. Від брами через канал вів міст завдовжки 10 метрів. Далі дорога йшла через замковий рів. Все це: і сам палац, і двірські будівлі, і бастіони, і палацовий парк, довколишній ландшафт – гармонійно поєднувалися в єдине ціле, справляючи чудове, незабутнє враження на кожного, хто тут бував. На самому палаці на чільному місці сяяв барвами герб роду Любомирських: на червоному тлі (символ Волинської землі) по діагоналі – течія срібної ріки (чи не Усті?). Певно, добре виконувала річка свою оборонну та естетичну роль. Місто за часів С. Любомирського було своєрідним. На карті 1765 року бачимо чотири його частини. У центрі – ратуша - гарна мурована будівля, дерев'яні костел і церква, єврейська синагога. Головна вулиця викладена дошками, решта вулиць не мощена. Це викликало деякі незручності під час осінньої та весняної негоди. Місто розросталося за рахунок передмість, де жили українці, євреї, поляки, німці.

Цікаво, що німці уподобали береги річки Усті. Як вказує польський історик Є. Стецький, в Рівному на берегах річки мешкали німецькі фабриканти-сукнарі. Вулиця отримала назву німецької (сучасні вулиці С.Петлюри, І.Мазепи). Відомо, що німці поселялися, як правило, біля боліт та низинних річок, тому що місцеві жителі не вміли обробляти ці землі. Також для діяльності мануфактур потрібна була вода. Таким чином Устя використовувалася і в промислових цілях. На річці з’явилася дамба, яка забезпечувала рівень води у річищах і ровах. Діяв водяний млин в районі с. Тютьковичі.

Про те, що річка іноді була підступною, говорить такий факт. Сто шість років тому на прибережній території Усті з’явився польський костел ( на той час край увійшов до складу Речі Посполитої). Мав костел чудове розташування – центр міста. Багатим був: земля на Заров'ї, озеро поблизу Тютьковичів, млин на річці Усті. Усе це було власністю костелу. Проте, в сипу свого географічного розташування, він опинився в жахливому стані. Виділені на ремонт 40 тисяч злотих синами С. Любомирського (1813 р.), пішли: марно. У 1849 році костелу загрожувала руйнація (через дію ґрунтових вод, близькість Усті). Відбудова костелу призупинилася через польське повстання. Саме таким побачив храм відомий художник Т.Пейєр у ІІ половині XІX століття. В новому вигляді костел постав у 1899 році — дивовижний, з червоної цегли, з гострими шпилями – прекрасними місцевими орієнтирами. Храм і до цього часу стоїть на березі Усті, а Устя несе свої тихі води повз нього і Успенської церкви- давньої пам'ятки міста Рівного.

Історія річки у ХХ столітті, на жаль, не є такою цікавою і захоплюючою.

Чому ж тепер, занедбана й забута,

Ти доживаєш свій старечий вік?

В байдужість, наче панциром, закута,

Образам, немощам втрачаєш лік?

Мостами мчать пихаті іномарки,

Гидливо очі – вбік: мовляв, така бридка!

Непотріб, бруд, недопалок цигарки

Жбурляти не лінується рука...

А ще заводські труби підприємств Здолбунова, ВАТ «Рівнеазот» забруднюють устенські води. В річку скидаються сульфати, хлориди, азотні сполуки, мінеральні добрива. Сюди ж потрапляють стічні води з очисних споруд «Рівнеоблводоканалу». Береги річки забрано у залізобетонні шати. Задихається річка, потребує допомоги, проситься на волю, як колись... Гірка картина. з цікавою, багатою історією річка міліє, заростає, перетворюється у звичайне болото. Чи віддамо її на поталу, чи захистимо – залежить від нас з вами.