Минуле Рівного

Перші поселення на території сучасного мста з’явилися дуже давно. Зокрема, тут виявлено залишки поселень первісної людини-кроманьйонця, засновані понад 15 тисячоліть тому. Давніші поселення зустрічаються на околицях міста, центральна ж частина його була заселена пізніше.

Перша відома писемна згадка про Рівне як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства датована 1283 роком. Але лише з ХV століття Рівне регулярно фігурує в історичних джерелах.

З другої половини ХІV ст. Рівне перебувало під владою литовських князів. У грамоті 1434 року воно згадується в числі інших волинських поселень як власність луцьких шляхтичів Дичків. А в документі, датованому 22 груднем 1461р., йдеться про його продаж: Івашко Дичко продав Рівне "за 300 кіп широких грошей чеської лічби" князеві Семену Васильовичу Несвіцькому, представнику русько-литовської династії Гедиміновичів.

Після смерті князя в 1479р. Рівне стало власністю його дружини Марії. Самої споруди, яка дала назву вулиці, вже давно немає, проте пам'ять про неї збереглась. Старожили ще пригадують величні руїни давнього палацу, збудованого у XVІІІ столітті. В 30-і роки XX століття цей куточок міста був найулюбленішим місцем для призначення побачень молодих людей. Серед мовчазних замкових руїн любили мешканці Рівного і фотографуватись на згадку.

Власне, саме звідси колись започатковувалось місто. Перша будівля замку, як оборонна споруда, була закладена ще наприкінці XV століття за часів князів Несвицьких, тодішніх володарів міста. Тут розміщувалась резиденція княгині Марії Несвицької. Ще за її життя первісна будівля згоріла, і княгиня почала будувати на тому ж місці нову споруду, котру спіткала така ж доля.  Разом з тим княгиня стала запрошувати сюди ремісників, майстрів, поселенців, які поступово обживали сусідні із замком вулиці. Первісне місто нагадувало у плані трикутник, відповідно й міські вулиці розходилися у три боки.

У Рівне можна було в’їхати з боку Києва, Острога та Дубного. Звідси й символ давнього міського герба - брама, відкрита для в’їзду на три боки.

На початку XVІІІ століття князі Любомирські, які вступили у володіння містом, розпочали перебудову залишків стародавнього дерев'яного замку в справжній кам'яний палац. Про те, який він мав вигляд у XІX столітті, залишилось багато згадок. Описували палац М.Теодорович, Т.Стецький, сумні згадки про період занепаду палацу зберіг нам у своїх творах В.Короленко, а також, в листі до рідних, М.Лисенко, який у 1867 р. відвідав Рівне.

"Главное его здание с двумя флигелями против него построено на острове и окружено было валом, по углам которого подымались насыпные бастионы. Два подъемные моста вели к палаццо, там были сады, разные надворные строения и пороховой погреб", - писав у 1888 р. М.І.Теодорович.

Ну а про розкішне життя з гучними балами, музикою і танцями, яке вирувало в палаці Любомирських, ходили легенди по всій Волині. Так було за часів Станіслава, а пізніше Юзефа Любомирських.

Досить точно палац періоду розквіту разом з парковим ансамблем, що прилягав до нього, вдалося відтворити на макеті м. Рівного кінця XVІІІ століття, який експонується в обласному краєзнавчому музеї. Його автор - П.Ричков.

Поступово життя в палаці завмирає. Споруда вимагає величезних коштів на утримання всього, що розміщувалось в ній і навколо неї в належному стані. Проте родина володарів міста їх вже не мала. Стіни палацу, прикрашені чудовими фресками італійського живописця Вільяні, покриваються тріщинами, руйнуються статуї довкола палацу, все більше перетворюється на болото великий став, покинутий і занедбаний вигляд має парк, влаштований садівником Міклером.

З початку XІX ст. князь Фридерик Любомирський там більше не живе. Він переносить свою резиденцію на так звану "Горку” де будує красивий будинок - "палацик", оточений садом-парком (нині це територія парку ім.Т.Шевченка).

Палац же по вулиці Замковій продовжує руйнуватись і далі. В 1917 р. була спроба відреставрувати його. За це взялася громадсько-освітня організація, що діяла в місті – "Р.М.S.” (Польська Мацеж Школьна). Палац був покритий новим дахом. Його приміщення на початку 20-х років використовувалось для навчання учнів, зокрема, російської гімназії. Це сталося після того, як польська влада закрила Рівненське реальне училище. А ще на першому поверсі була відремонтована простора зала де проходили різні зібрання мешканців Рівного, виконувалися концертні програми.

І диву даєшся, що в нашому провінційному містечку доби революційних потрясінь початку XX ст., слухали музику Баха, Чайковського, Глієра.

В зв'язку з цим хотілося б згадати про одне поповнення обласного краєзнавчого музею. Громадянка Німеччини Надія Косміаді передала архів свого батька - Георгія Косміаді, який майже двадцять років свого життя віддав молоді нашого міста, навчав її любити прекрасне, працюючи вчителем малювання в цілому ряді навчальних закладів Рівного. Серед багатьох речей архіву збереглись майстерно оформлені ним афіші художніх вечорів, які проводились в палаці по Замковій в липні-серпні 1918 р., за часів гетьмана Скоропадського.

Перегорнемо афіші: "Вечер радости", або "Вечер грусти” в старом замке князя Любомирского..." На вечорах звучали орган, скрипка, віолончель, рояль. Під музику читались твори Короленка, Бальмонта. Учасниками таких вечорів були виключно місцеві жителі - інтелігенція міста, школярі, вчителі.

В 20-і роки в приміщенні палацу розміщувалось польське гімнастичне товариство "Сокіл", і навіть площа перед замком носила назву "Спортивна".

В 1927 р., невідомо з якої причини палац згорів і більше не відновлювався. Після другої світової війни залишки його фундаменту розбирались місцевими жителями для будівництва своїх помешкань. Довго тут була пустка, аж поки на місці колишнього замку не звели спортивну споруду - міський стадіон „Авангард”.

Що стосується мешканців Замкової, то селились тут переважно євреї - люди торгові, вправні ремісники. Вони почали заселяти цю вулицю, яка з'єднувала палац Любомирських з містом, ще за часів Станіслава Любомирського (перша половина ХVІІІ ст.). Князь, як і інші магнати в тодішній польській державі, наділяв євреїв всілякими привілеями, а для їх кагалів - органів громадського управління - затвердив спеціальний статут.
Довжина вулиці незначна. В середині 30-х років на ній значилось 33 номери будинків. Окрім житлових будівель, тут розміщувались синагоги, єврейський спортивний клуб „Hasmonea”, єврейська громадська організація "Lіnas Hacedek”, перша єврейська кодекаційна (змішана) приватна гімназія. На місці, де розміщуються корпуси учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, за спогадами місцевих жителів, часто виступав єврейський пересувний театр.

Лише на розі центральної вулиці міста із Замковою (вул. 3-го Мая, 101), стояла українська книгарня Андрія Мартинюка, де, окрім літератури, можна було придбати канцелярський папір, шкільне приладдя. Його послугами часто користувались учні Рівненської української приватної гімназії. Життя на одній із найстаріших вулиць міста вирує і зараз, є шкода, що і вона втрачає своє обличчя.

Перший у Рівному музей створений 1906 року при сільськогосподарському товаристві. Рівненський обласний краєзнавчий музей створено 1940 р.